Різдвяні повісті

Різдвяні повісті.
“— Чарлз Дікенс, — по складах прочитала бабуся. За все своє
життя вона не прочитала жодної книги. — Гарне ім’я.
— Гарне?! — вигукнув я. — Хай йому грець! Це велике ім’я!
Проте я був упевнений...
Прибулець, йому було близько 60 років, озирнувся і поглянув
на мене...
— Я гадав, що ви...
— Що я... помер? — Чарлз Дікенс розсміявся. — Нічого подібного!
Живий-здоровий! І дуже радий зустріти тут читача і шанувальника,
і знавця!” — чомусь зринув у пам’яті саме цей епізод із
фантастичного оповідання Рея Бредбері “Приятель Ніколаса Ніклбі
—
мій приятель”. Гадаю, що той Чарлз Дікенс мав на увазі і нас —
його відданих читачів, шанувальників і знавців. А нам водночас
зостається лише підтвердити, що він, себто справжній Чарлз Дікенс,
і дійсно живий-здоровий навіть у третьому тисячолітті. Тому що, за
винятком Вільяма Шекспіра, жоден із англійських письменників не
здобув такого визнання як у широкого загалу, так і в рафінованих
інтелектуалів. Тому що наклади його книжок давно перейшли за
всі мислимі числа. Тому що... цей перелік можна продовжувати
і продовжувати.