Отець відходить

Це книжка про Івана Павла ІІ – «Польського Папу Римського» – міні-роман про так зване покоління «J.P. II». Образ польського суспільства у Кракові зіставлено з образом медіа – всюдисущі телевізійні станції, Марші Мовчання, Матчі Спокою, Чорний Інтернет та багато інших колективних акцій. 1 квітня 2005 року (в переддень смерті Івана Павла ІІ) головний герой твору прибуває на стипендію до найбільш любленого міста усіх поляків і, ніби Одіссей, мандрує краківськими помешканнями і переповненими кнайпами, розмовляючи з представниками місцевої молодої інтеліґенції, а інколи молоддю з інших міст та країн, про Папу Римського, обговорюючи те, що давно відомо та порушуючи так звані «білі плями» – теми, які не рекомендується обговорювати. Він стає учасником різноманітних подій та опісля критично портретує медійний візерунок суспільства, яке стає свідком того, як на екранах, моніторах, у слухавці на живо вмирає Отець.
*
Доля звела мене з Пйотром Черським на тій самій стипендії у Кракові, де він писав цей роман. Більше того, мав нагоду бути присутнім на, мабуть,перших публічних його читаннях – досі стоять в голові образи перемикання телеканалів головним героєм, коли серед кадрів скорботи він раптом натикається на китайців, що, мов ні в чім не бувало, грають у пінґ-понґ. Пронизлива, глузлива, десь розпачлива, але чесна книжка, присвячена спробі зрозуміти себе, людей, смерть і межу між цими речима. Відтепер – документ епохи. Любко Дереш
*
«Отець відходить» Пйотра Черського — це щось середнє між потоком свідомості та белетризованим репортажем-рефлексією про гнітючу атмосферу, яка панувала в Польщі за кілька днів до та відразу після смерті Івана Павла ІІ. Читаючи, спершу захоплюєшся тим, як неймовірний сплеск релігійності об’єднав поляків, а вже за мить розгублено кліпаєш, коли автор із безжалісною точністю зображує, наскільки короткочасним виявилося об’єднання. Ще до того, як труну із Папою доправили до гроту в соборі святого Петра, обрáзи, спекулювання та сповнені ненависті суперечки повернулися. Ця книга про те, що ані сліпа віра у величне, ані пристрасні запевняння самих себе у власній доброті та моральності, не роблять нас хорошими. Анітрохи. Дуже рекомендую. Макс Кідрук